D
Denis_Giotte
Гість
Я почав свій шлях не з вулиць, а з армійських казарм. Генерал Збройних сил Сан-Андреас — це був я. Я керував операціями, які змінювали хід війни з бандитизмом, відправляв солдатів у найгарячіші точки штату і завжди йшов першим у бій. Мій камуфляж був просякнутий пилом пустелі та запахом пороху. Але одного дня все змінилося — політичні ігри вищого керівництва армії поставили мене у ситуацію, коли честь вимагала піти.
Я перевівся у поліцію Лос-Сантоса, де швидко став полковником. Я думав, що тепер мої битви будуть з законами, а не з кулями. Та після зміни керівництва все перевернулося — чесні офіцери втрачали посади, хабарники отримували підвищення. Мій найкращий друг і напарник загинув під час рейду на притон «Баллас». Ми ввірвалися вночі, але нас зустріли автоматними чергами. Куля влучила йому прямо в серце… Я добився, щоб винних посадили, але його смерть зламала мене.
Тоді я пішов з поліції. Думав піти назавжди з цього світу, але вулиці мали інші плани. Повертаючись додому, я потрапив у бійку між «Грув Стріт» і «Баллас». П’ятеро «балласів» оточили хлопця у зеленій куртці — він уже не міг триматися на ногах. Я втрутився. Перший отримав прикладом по щелепі, другий — кулю в ногу, третій впав після удару ліктем. Інші втекли.
Після цього мене запросили до «Грув Стріт». Я довго вагався, але врешті став їхнім лідером. Мені більше не потрібні були погони — тепер моя форма була зелена. Ми воювали за кожен квартал, кожен провулок. Я отримував поранення, бачив, як помирають свої, і бачив, як вороги падають під нашими кулями.
Пам’ятаю одну ніч… «Баллас» атакували наш двір. Ми зустріли їх лоб у лоб. Кулі свистіли повз вуха, вибухи кидали мене на землю, а серце билося як ніколи. Я встиг знешкодити чотирьох, перш ніж куля прошила мені плече. Кров текла по руці, але я піднявся і повів своїх до контратаки. Ми перемогли… але втратили трьох братів.
Іноді я думаю — чи я досі той генерал з честю, чи вже просто вуличний командир з пістолетом? Може, немає різниці… Бо в цьому місті виживає лише той, хто готовий втрачати.
Я перевівся у поліцію Лос-Сантоса, де швидко став полковником. Я думав, що тепер мої битви будуть з законами, а не з кулями. Та після зміни керівництва все перевернулося — чесні офіцери втрачали посади, хабарники отримували підвищення. Мій найкращий друг і напарник загинув під час рейду на притон «Баллас». Ми ввірвалися вночі, але нас зустріли автоматними чергами. Куля влучила йому прямо в серце… Я добився, щоб винних посадили, але його смерть зламала мене.
Тоді я пішов з поліції. Думав піти назавжди з цього світу, але вулиці мали інші плани. Повертаючись додому, я потрапив у бійку між «Грув Стріт» і «Баллас». П’ятеро «балласів» оточили хлопця у зеленій куртці — він уже не міг триматися на ногах. Я втрутився. Перший отримав прикладом по щелепі, другий — кулю в ногу, третій впав після удару ліктем. Інші втекли.
Після цього мене запросили до «Грув Стріт». Я довго вагався, але врешті став їхнім лідером. Мені більше не потрібні були погони — тепер моя форма була зелена. Ми воювали за кожен квартал, кожен провулок. Я отримував поранення, бачив, як помирають свої, і бачив, як вороги падають під нашими кулями.
Пам’ятаю одну ніч… «Баллас» атакували наш двір. Ми зустріли їх лоб у лоб. Кулі свистіли повз вуха, вибухи кидали мене на землю, а серце билося як ніколи. Я встиг знешкодити чотирьох, перш ніж куля прошила мені плече. Кров текла по руці, але я піднявся і повів своїх до контратаки. Ми перемогли… але втратили трьох братів.
Іноді я думаю — чи я досі той генерал з честю, чи вже просто вуличний командир з пістолетом? Може, немає різниці… Бо в цьому місті виживає лише той, хто готовий втрачати.